Марина Кривенко до другої річниці боїв за Маріуполь: Герої Міста-Героя

Березень 2022 року. У Маріуполі точаться кровопролитні бої. Російська армія стирає місто на очах у всього світу. Героїчна оборона тривала 86 днів. У повному оточенні маріупольський гарнізон стримував російську армію, яка не шкодувала ані ресурсів, ані озброєння, ані гарматного м’яса. У цьому матеріалі ми частково відтворимо хронологію подій і згадаємо людей, чий подвиг сколихнув світ і зберіг тисячі життів, не давши росіянам влаштувати Маріуполь в інших містах України.

Перші вибухи пролунали в місті о 02:00 ночі 24 лютого. Вже починаючи з наступного дня бої точились за усіма напрямками.

Місто атакували численні російські підрозділи: 810-та бригада морської піхоти, 19-та мотострілецька дивізія, 177-й полк морської піхоти, 22-га бригада спецпризначення, 7-ма десантно-штурмова дивізія, батальйони "Сомалі" і "Ахмат", підрозділи так званої "ДНР" та інші. За орієнтовними оцінками, місто атакували до 22 тисяч росіян. Окупанти обрушили на Маріуполь увесь свій арсенал: корабельну артилерію, авіацію, танки, РСЗВ.

Чисельність маріупольського гарнізону при цьому налічувала приблизно 5,7 тис. захисників з дуже обмеженою кількістю зброї та боєприпасів. Для прикладу, на 20 ворожих танків - тільки один український. Про співвідношення артилерії та авіації годі й говорити. Пізніше азовці підрахували: на бомбардування і окупацію Маріуполя російське керівництво тільки в перші тижні повномасштабної війни витратило щонайменше 1,1 млрд доларів.

За таких надскладних умов організацію оборони міста взяв на себе полк "Азов" під командуанням Дениса Прокопенка (Редіса). Місто також обороняли 36-та бригада морської піхоти, прикордонники, підрозділи Нацгвардії, Збройних Сил України, тероборона, Нацполіція.

Денис Прокопенко (Редіс). Фото: YouTube-канал "Азову"

"У нас був наказ захищати Маріуполь. Не було наказу повністю взяти на себе командування обороною Маріуполя, однак ми це рішення ухвалили, бо більше ніхто на таке не спромігся", - розповідав Ілля Самойленко, офіцер управління розвідки "Азову".

Через неналежну організацію оборони Херсону, Мелітополя, Бердянська вже 1 березня Маріуполь опинився у повній блокаді. Східне угруповання РФ разом із сепаратистами прорвали лінію між Волновахою і Маріуполем. Південне угруповання просувалось з окупованого Криму. Вже 3 березня росіяни контролювали усі дороги, що вели у Маріуполь.

"Оборонці Маріуполя б’ються сам на сам з переважаючими силами противника. Та чорт забирай, проявляють таку витримку і героїзм, що Україна повинна знати, що означає бути вірними Батьківщині", - говорив в одному зі своїх численних звернень Святослав Паламар (Калина), заступник командира "Азову".

Святослав Паламар (Калина). Фото: YouTube-канал "Азову"

В оточенні здатність вести бойові дії цілковито залежала від логістики. Забезпеченням гарнізону усім необхідним для оборони опікувався заступник командиру "Азову" з тилового забезпечення Іван Ігнатьєв (Ігнат).

Іван Ігнатьєв (Ігнат). Фото: Азов

Від початку блокади присутність у місті цивільних суттєво сковувала дії та ускладнювала роботу оборонців. Спочатку мешканці не хотіли евакуйовуватись, вірячи, що бомбардування не триватиме довго. Вже за кілька днів вони просто не мали такої можливості - усі виходи з міста заблокували росіяни.

За підрахунками правозахисних організацій, станом на початок березня 2022 року в Маріуполі все ще залишались близько 450 тисяч мешканців. З 1 по 13 березня майже нікому не вдалося виїхати — російські окупанти оголошували "зелений коридор", а потім прицільно били по евакуаційним колонам.

Вивозити людей з найбільш небезпечних районів міста доводилось самим військовим. Більше 80 цивільних, які ховалися від російських бомб у підвалі школи в мікрорайоні Волонтеровка вивезла військовослужбовиця 36-ої бригади Валентина Струтинська. Найбільш безпечним місцем тоді здавалось сховище, яке облаштували у Маріупольському драмтеатрі.

"Сподіваюсь, що їм вдалося виїхати до того фатального дня в бік Запоріжжя. Я дуже сподіваюсь, що хтось із них вижив", — згадує військова.

Артобстрілами і авіаударами по драмтеатру, пологовому, лікарнях, житлових багатоповерхівках Росія перетворила Маріуполь на місце суцільного воєнного злочину. Військові РФ вбивали місто сім’ями, під’їздами, цілими кварталами. Дорослі і діти помирали під завалами і у чергах по питну воду. Гинули від поранень, голоду, відсутності медичної допомоги - військові РФ усіма силами намагалися завадити доставці ліків і харчів людям.

Ніхто не береться назвати навіть приблизну кількість вбитих мирних мешканців Маріуполя. Рахунок іде на десятки тисяч жертв. 9 березня у телеграм-каналі "Азову" були опубліковані фото перших із численних братських могил.

"Ми були в тому стані, коли перестаєш боротися за існування. Наша подружка-смерть нас нагіпнотизувала. Вона стала найбажанішою в цьому маріупольському житті", - так виживання під російськими бомбами описала маріупольська журналістка Надія Сухорукова.

Сподівання на деблокаду Маріуполя не справдились. Точились бої за Київ, Харків, Чернігів, Суми, окупанти просувались до Запоріжжя. Спроби "азовців" прорвати оточення власними силами успіху не мали. Редіс дав наказ тримати оборону до останньої краплі крові: "Колосальні сили противник стягнув на цей напрямок. Чим довше ми будемо тут триматися, стояти, тим простіше буде дихати нашій столиці і всій Україні".

Паралельно із кровопролитними боями і допомогою цивільним командування "Азову" керувало своїми підрозділами на підконтрольній території України, а також розгортало рекрутинговий центр у Запоріжжі. Одним з його завдань було продовжити боротьбу і бойові традиції, бо "Азов" просто не міг закінчити своє існування у Маріуполі. Варіант виходу з оточення командування полку ніколи не розглядало.

"Якби ми вирвались з Маріуполя, все це угруповання — від 20 до 25 тисяч військовослужбовців РФ пішло би або в напрямку Запоріжжя, або у напрямку Дніпра. Тому питання виходу не стояло", - розповідає Богдан Кротевич (Тавр), начальник штабу "Азову".

Богдан Кротевич (Тавр). Фото: YouTube-канал "Азову"

Починаючи з 18 березня командування обороною міста здійснювалось із комбінату "Азовсталь". Він, а також комбінат імені Ілліча і концерн "Азовмаш" заздалегідь розглядались як оборонні пункти.

"Всі були впевнені, що оборона буде проходити по східних кордонах на сході (кордони зони ООС, — ред). Ніхто і подумати не міг, що нам за тиждень після початку повномаштабки доведеться обороняти місто із західної околиці", — зізнається Дмитро Андрющенко, офіцер управління "Азову".

Зрештою на "Азовсталь" відійшли морпіхи, прикордонники, поліцейські та інші підрозділи, залучені до оборони міста. Тут же знайшли прихисток тисячі цивільних мешканців, включаючи дітей.

"Бункер був як капсула. Коли прилітало біля нас, бункер колихався ліворуч-праворуч або знизу-вверх. Коли були сильні прильоти, наш командир вмикав українські пісні, вмикав гімн України. Відволікав нас", — згадує прикордонниця Аліна, яка на момент повномасштабного вторгнення проходила службу у порту Маріуполя.

З 25 квітня захисники "Азовсталі" тримали кругову оборону. Третього травня ворог пішов на штурм. Відтоді кровопролитні бої тривали вже всередині заводу. Незадовго до того через постійні авіаудари не витримали залізобетонні перекриття бункеру, в якому був розташований шпиталь і операційна. Бували дні, коли армія РФ скидала на Маріуполь понад 150 авіабомб. Стратегічною авіацією фортецю "Азовсталь" росіяни атакували щоночі — о 02:00 годині, а також зранку о 04:00.

"Щоночі ми прокидались, одягали броніки і каски і чекали. До цього бомбардувальники завалили нам три підвали. В одному з них було 60 людей. Сидиш і чекаєш, що привалить і тебе", — згадує Давид Касаткін (Хімік), лейтенант 2-го батальйону "Азову".

Запаси їжі, води і медикаментів стрімко добігали кінця. Однією з перших ілюстрацій катастрофічної ситуації на "Азовсталі" стала фотографія, опублікована патрульним поліцейським Данилом Сафоновим 19 квітня 2022 року. На ній шматочок печеного коржика із підписом: "Це найсмачніше, що я їв за останній тиждень". 2 травня Данило загинув. Удостоєний звання Героя України (посмертно).

На кінець квітня кількість поранених на "Азовсталі" досягла 400 осіб. Чимало з них мали ампутації і потребували висококваліфікаційної медичної допомоги. У лікарів на той час вже закінчились антибіотики і протизапальні засоби. Для поранених не було навіть їжі і води.

"Особисто я втратив 20 кг. Є військові, які втратили близько 25 кг, і при цьому вони боронять завод. Ми майже не харчуємося — немає чим. А те, що їмо, — мізер. Критичності додає відсутність питної води", — писав у своєму щоденнику парамедик "Азову" Асан Ісенаджиєв (Хасан).

Шпиталь на "Азовсталі". Фото: "Азов"

Єдиним зв’язком із "великою землею" і можливістю отримати боєприпаси, їжу і медикаменти для оборонців Маріуполя були вертольоти. Починаючи з 21 березня 2022 року українським Мі-8 вдалось здійснити сім самовбивчих вильотів крізь щільну протиповітряну оборону та ворожу авіацію. Більшість місій було виконано успішно, однак задовольнити потреби маріупольського гарнізону об’єктивно було неможливо. Втім, попри нестачу озброєння і неспівставну чисельність особового складу оборонці міста щодня завдавали ворогу відчутних втрат.

Під час битви за Маріуполь у лютому-травні 2022 року було знищено, за підтвердженими даними, близько 6 тисяч військових РФ. Серед них генерал-майори Володимир Фролов і Андрій Суховєцький, заступник командувача Чорноморського флоту РФ, зрадник Андрій Палій, командири підрозділів, офіцери. Знищено сотні одиниць техніки ворога. Величезних втрат зазнали елітні російські підрозділи, включно із 126-ою і 810-ою бригадами, які брали участь в агресії проти України ще з 2014 року.
"Це місто зі сталі, що вісім років прикривало собою від війни всю Україну. Виростило нас, сталевих воїнів, які перетворюють московські орди на приазовське добриво. Ми тримаємо не просто місто, а справжній символ свободи та нескореності України в усьому світі" , - Редіс.

За порятунок заблокованих на "Азовсталі" оборонців Маріуполя разом з Україною боровся весь світ. Заклики до Росії звільнити "азовців" озвучували канцлер Німеччини Олаф Шольц, президент Франції Емманюель Макрон. Надати безпечний коридор просив Папа Римський. Готовність вивезти військових і цивільних Чорним морем озвучував президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган. Усі заклики були проігноровані.

Тільки 16 травня за дорученням Верховного Головнокомандувача і завдяки зусиллям України, ООН і Червоного Хреста була розпочата операція з порятунку заблокованих оборонців. Вони виконали наказ.

З території "Азовсталі" вийшли близько 2500 військових. 53 важкопоранених було госпіталізовано у лікарню окупованого Новоазовська на Донеччині. Ще 211 захисників через гуманітарний коридор вивезли до колонії в Оленівці. Відповідно до домовленостей з РФ, їх мали обміняти і повернути на підконтрольну Україні територію. Натомість у ніч з 28 на 29 липня 2022 року РФ влаштувала терористичний акт, вбивши щонайменше 52 військовополонених.

8 липня 2023 року з Туреччини в Україну повернулись командири "Азову". Наразі вдалося провести 51 обмін полоненими. 8 лютого 2024 року додому повернулись сто воїнів, з них 84 захищали Маріуполь.

Понад тисячу захисників Маріуполя і досі перебувають у російському полоні — жодної інформації про їхній стан немає. Росія відмовляє у доступі до них міжнародним правозахисним організаціям.

"На сьогодні майже 2 тисячі оборонців у полоні, там є представники різних підрозділів. Також майже 700 азовців досі залишаються у катівнях ворога", - розказала Наталя Кравцова, мати військовополоненого азовця.

Заради їхнього звільнення родичі полонених і небайдужі українці виходять на акції #FreeAzov під гаслом: "Боріться за них так, як вони боролися за нас".

Героїчна оборона Маріуполя мала величезне значення для подальшого розвитку військових дій. "Азовці", морські піхотинці, інші підрозділи Сил оборони відтягнули на себе один з основних ударних кулаків армії РФ. Плани ворога швидко вийти на адміністративні кордони Донецької області, захопити Запоріжжя, прорубати "сухопутний коридор" до Придністров’я і досі не реалізовані.
"Ми зробили все можливе та неможливе, аби відтягнути на себе переважаючі сили противника. Ми абсолютно свідомо пішли в цей котел", - Редіс

Оборонці Маріуполя взяли вогонь на себе, щоб виграти час на отримання західної зброї, організацію оборони України та стабілізацію фронту. Вони зробили це свідомо, тверезо оцінюючи скромні шанси залишитися у живих.