Іван Федоров

Іван Сергійович Федоров народився 29 серпня 1988 року в м. Мелітополь, Запорізької області, УРСР.

Навчався у гімназії №10 м. Мелітополя

Освіта

2006—2011 — Таврійський агротехнологічний університет магістр з економіки підприємства;

2007—2012 — Київський політехнічний інститут, бакалавр з менеджменту

2012—2015 — Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, Державне управління та місцеве самоврядування.

Кар`єра

Січень 2010 р. — травень 2013 р. — директор ПП "Центр комп'ютерної томографії".

Травень 2014 р. — серпень 2019 р. — заступник Мелітопольського міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради.

Серпень 2019 р. — жовтень 2019 р. — директор Департаменту транспортної інфраструктури Київської міської державної адміністрації.

Листопад 2019 р. — листопад 2020 р. — перший заступник голови Запорізької обласної державної адміністрації.

З грудня 2020 р. — Мелітопольський міський голова.

Під час російсько-української війни після окупації Мелітополя в березні 2022 року російськими військами відмовився співпрацювати з окупантами. 11 березня його було викрадено російськими військовими. Наступного дня близько двох тисяч жителів міста вийшли на протест з вимогою звільнити Федорова. Пізніше обміняний на дев'ятьох полонених російських солдатів-строковиків.

В інтерв`ю виданню "Настоящее время" Федоров розповів про своє перебування у рашистському полоні.

— Минало досить хвилююче, бо це була друга спроба обміну. Перша спроба обміну була невдалою, вона проходила у понеділок, мене возили понад сім годин у машині, після чого повідомили про те, що обмін не відбудеться. Повернули назад у камеру.

— Те формулювання, яке сказали російські військові, – що моя країна не хоче мене забирати, тому мене повернули назад у камеру. Повірте мені, це досить важке випробування, коли сім годин тебе возять з мішком на голові, не розуміючи, де, куди, ті особи, які тебе возять, ти їм абсолютно не довіряєш. Ще добу, півтори доби я був у камері.

Після цього була друга спроба обміну, яка також була досить складною. Складною вона була ще й тому, що обмін проводився вже у темну пору доби, він був призначений на 17:30, але були затримки, затяжки, нестикування. І за фактом обмін відбувся вже о 18.40, коли було темно. Я був упевнений, що обмін не відбудеться і цього разу, але, дякувати Богу, обмін відбувся. І, як ви бачили, мене обміняли на дев'ять російських солдатів. Але солдатами цих - напевно, за віком я не можу сказати "дітей" - юнаків, їх точно не можна назвати, бо хлопцям по 18-19 років. Але це люди, які прийшли вбивати мій народ у мою країну. І ось так відбувся другий обмін.

— Я перебував у Мелітополі, у СІЗО міста Мелітополя. У камері, коли зі мною були переговори, коли від мене треба було щось отримати, часом було п'ять, шість, сім військових навколо мене зі зброєю. Вони мене руками не чіпали, але повірте, що сім людей зі зброєю, що знаходяться поруч, достатньо, щоб переконливо довести свою позицію. Або в сусідній камері когось катували – і були чутні ті крики, які точно психологічно тиснуть так, що це абсолютно точно можна порівняти з тиском, тортурами і так далі. Тому всі ці шість днів були досить тяжкі.

— Ні, це СІЗО повністю під контролем російських військових, вони туди привозять абсолютно різний контингент. Привозять мітингувальників на вулицях та окремо намагаються донести їм позицію, чому їм не треба виходити на мітинги. Привозять, як їм здається, диверсантів, яких просто у темний час доби затримали у місті, яким намагаються прив'язати диверсії та затискають їм пальці у двері для того, щоб вони сказали, з якої вони армії. Це просто мешканці міста. Там є абсолютно різний контингент, і таким чином росіяни намагаються поставити свої порядки поліцейської держави в нашому демократичному українському Мелітополі.

— Від мене хотіли отримати заяву про звільнення, від мене хотіли отримати якісь документи на призначення якихось заступників, виконання якихось обов'язків. Але ці люди абсолютно безграмотні, не розуміють в українському законодавстві, що мер своїм розчерком пера не може звільнитися з роботи, що відставку мають прийняти депутати міської ради. Вони не розуміють, що міський голова не може призначити заступника, за це мають проголосувати депутати міської ради. Хотіли отримати це спочатку. Потім вони хотіли, щоб я дав вказівки команді, щоб вона продовжила працювати під російськими прапорами та з незрозумілим виконувачем обов'язки мера. Після цього вони хотіли, щоб я дав вказівку комунальним підприємствам продовжити працювати. Отакі були завдання. Їхнє завдання було одне: щоб я сидів у СІЗО, а місто жило своїм життям. А так не буде.

— Було підписано низку документів, які не несуть жодної юридичної цінності, але лише завдяки цьому і в тому числі завдяки цьому мені вдалося залишитися цілим у СІЗО.

Громадська діяльність

2010—2015 — депутат Мелітопольської міської ради.

З 2015 — депутат Запорізької обласної ради, член постійної депутатської комісії з питань бюджету.

З серпня 2019 — радник Мелітопольського міського голови з питань містобудування та архітектури.

Нагороди

2017 — Подяка Прем'єр-міністра України за вагомий особистий внесок у забезпечення розвитку місцевого самоврядування, багаторічну сумлінну працю та високий професіоналізм.

2017 — Орден "За заслуги перед Запорізький краєм" ІІІ ступеня за сумлінну працю, високий професіоналізм, активну участь у громадському житті міста Мелітополя Запорізької області та з нагоди Дня місцевого самоврядування.

2020 — Орден "За заслуги перед Запорізьким краєм" ІІ ступеня.

Орден "За мужність" III ступеня (6 березня 2022) — за вагомий особистий внесок у захист державного суверенітету та територіальної цілісності України, мужність і самовіддані дії, виявлені під час організації оборони населених пунктів від російських загарбників.

Соцмережі

Іван Федоров у Фейсбук.

Іван Федоров у Інстаграм.