Олександр Онищенко

Онищенко Олександр – політик, експрезидент Федерації кінного спорту України, скандально відомий газовий трейдер, звинувачений у корупції та державній зраді, втікач і автор заяв "про численні злочини Порошенка", поціновувач моделей та спортсменок, організатор конкурсів краси.

Місце народження

Народився 31 березня 1969 року в селищі Матвіїв Курган Ростовської області, РРФСР.

Освіта

1990 рік – закінчив Харківське вище військове училище тилу МВС СРСР (ця інформація, надана особисто Онищенком, може не відповідати дійсності).

2008 рік – отримав другу освіту в Національному транспортному університеті за спеціальністю "Економіка підприємства".

Родина

Батько Олександра – Раджаб Кадиров, генерал-майор міліції, колишній заступник міністра внутрішніх справ Узбекистану і ексначальник Головного управління виконання покарань цієї країни. Він відзначився надзвичайною жорстокістю, катуваннями та вбивствами в’язнів. Коли прокуратура Узбекистану почала розслідування, батько Онищенка втік в Україну.

Мати – Інесса Петрівна Кадирова, співзасновниця бізнесу сина, звинувачувалась в причетності до злочинних схем Олександра Онищенка.

Щодо дружин, то в Онищенка було кілька офіційних та цивільних шлюбів. За інформацією ЗМІ, він був у стосунках з тенісною зіркою Мартіною Хінгіс. Гімнастка Ганна Різатдінова народила йому сина Романа. З "Міс Україна-1997" Ксенією Кузьменко Онищенко розлучився у 2009 році, з "Міс Хорватія" Мелітою – у 2017 році. У 2009 році в Онищенка було заплановане весілля з відомою моделлю Сніжаною Онопко, але щось не склалось. Нині в Олександра Онищенка троє дітей від різних жінок – донька Діана (1994 р.н.), син Олександр (народився в 2002 році) та син Роман (2017 р.н.).

А взагалі, ще на початку 90-х Онищенко був Кадировим Олександром Раджабовичем. Але його батько, ховаючись від переслідувань, взяв прізвище своєї першої дружини Онищенко, а ім’я Раджаб змінив на Роман. А потім вже Олександр, щоб замести сліди своєї кримінальної юності, став Онищенком Олександром Романовичем.

Підприємницька діяльність та політична кар’єра до втечі за кордон

• В інтерв’ю Онищенко згадував, що після закінчення військового училища він як солдат служив у Німеччині. Однак, як відомо, після закінчення училища курсанти отримують офіцерські звання. Отже ніякого училища Онищенко не закінчував. Це підтверджує інший документ – протокол допиту початку 90-х, де Олександр Кадиров вказується студентом автодорожнього інституту, який, ймовірно, теж не закінчив.
•  В середині 90-х Олександр, згідно з розслідуванням журналістів, завершив кар’єру бригадира в злочинному угрупуванні і почав легальний бізнес (очевидно, необхідний стартовий капітал  вже назбирав). Його компанія "Оріон-Київ" стала головним газотрейдером Київської області.
• 1992-1997 роки - був заступником голови Дніпровського районного у місті Києві відділення Спілки ветеранів Афганістану.
• 1998 рік - Онищенко став віцепрезидентом Федерації кінного спорту України.
• 2000 рік – бізнесмен придбав кінний завод у Бельгії.
• 2002 рік – очолив Федерацію кінного спорту України.
• 2007 рік – отримав перший досвід роботи на державній службі, працював помічником міністра у відділі забезпечення діяльності Міністерства з надзвичайних ситуацій України.
• У 2008 році сформував склад Національної збірної команди з кінного спорту, особисто виступав за Україну в конкурі на Олімпійських іграх 2008 року в Китаї.
• 2009 рік – заснував благодійний фонд "Сім’я" і міжнародну меценатську організацію "ТОР Ukraine".
• У тому ж році став власником ТОВ Надра Геоцентр, компанії, що має право займатись пошуком та розробкою газових родовищ, реалізацією природного газу. Одним словом – золоте дно.
• 31 жовтня 2010 обраний депутатом Київської обласної ради від Партії регіонів.
• З 2010 по 2015 рік – був власником конкурсу краси "Міс Україна".
• 2011 рік – Онищенко придбав 90% акцій акціонерного товариства "Пласт", що має дозвіл добувати нафту, природний газ та реалізовувати їх на ринку.
• У 2012 взяв участь в літніх Олімпійських іграх у Лондоні у змаганнях з кінного спорту.
• В тому ж році, напередодні виборів у Верховну Раду профінансував приїзд в Кагарлик голлівудського актора Жан-Клода Ван Дамма на презентацію фільму за участю зірки "Нестримні 2".
• Восени 2012 року Онищенко став нардепом ВРУ VII скликання від Партії регіонів, обраний за виборчим округом № 93.
• В лютому 2013 року став офіційним власником і президентом київського "Арсеналу", але змушений був виплачувати багатомільйонні борги клубу і згодом відмовився від цього надбання.
• У березні 2013 року заявив, що не буде висувати свою кандидатуру на пост президента Федерації кінного спорту України через депутатську діяльність. Однак і далі продовжував фінансувати команду та виступати у її складі.
• 2013 рік – журнал Фокус оцінює статки Онищенка в 65,2 мільйона доларів.
• У листопаді 2014 року став народним депутатом України VIII скликання, заступником голови Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної безпеки та ядерної політики Верховної Ради України.
• В перші роки нової каденції Онищенко був у фаворі у Порошенка (досьє Порошенка Петра) та його команди. Але згодом відносини зіпсувались. Спочатку в парламенті його організовано атакували представники "Народного фронту", а потім, в червні 2016 року, з’явилось звинувачення депутата в організації злочинного угрупування, що завдало державі шкоди в 3 мільярди гривень. Онищенко вирішив не чекати арешту і покинув країну.

Скандали, карні справи, арешт і санкції

Спочатку, коли звинувачення лише озвучувались, Онищенко грозив ГПУ і НАБУ судом, вимагав спростувань. Проте 5 липня 2016 року Рада знімає з депутата недоторканність, дає згоду на його затримання та арешт. Але Онищенко встигає виїхати в Європу та починає просити в різних країнах політичного притулку.

Так колишній нардеп стає фігурантом "газової справи". Суть її в тому, що Онищенко створив злочинну групу кількістю майже в 30 осіб, яка організувала перепродажу добутого державною компанією газу через фірми-посередники по максимально завищеній ціні. Різницю переводили в готівку і виводили за кордон. Хоча Онищенко все спростовував, суд в Україні прийняв рішення про його арешт, а в серпні 2016 року НАБУ направило в Інтерпол запит про розшук втікача.

У відповідь колишній депутат почав розповідати журналістам, як кілька років виконував різні корупційні доручення Порошенка. Це і спроба придбати для гаранта 112 канал, і купівля у Раді необхідних голосів, щоб проголосувати за потрібні БПП закони, і фінансування компанії в медіа проти Арсенія Яценюка. Онищенко також розповідав, що за кожний свій виграний  тендер він заносив відсотки Кононенку, виступав посередником в домовленостях з Порошенком щодо припинення переслідування корупціонерів часів президентства Януковича (досьє Януковича Віктора). Спалахнув новий скандал, який дістав назву "плівки Онищенка", адже нардеп-втікач заявив, що свої розмови з Порошенком він записував. Для підтвердження почав оприлюднювати уривки записів через видання "Страна.ua".

В грудні 2016 року Інтерпол відмовив у розшуку Онищенка, мотивуючи це політичним забарвленням справи. Проте в Україні продовжували збирати матеріали проти Онищенка. Зокрема було оголошено, що втікач отримав російське громадянство і до звинувачення додали зраду Батьківщині. Проте Онищенко продовжував стверджувати, що все це переслідування мало за мету відібрати його прибутковий бізнес.

В листопаді 2019 року колишнього нардепа затримали в Німеччині. Суд кілька місяців розглядав справу про його екстрадицію, доки в травні 2020 року Україні не було відмовлено через ймовірну політичну складову справи. Проте неприємності Онищенка на цьому не закінчились. Коли нардеп Андрій Деркач (досьє Деркача Андрія) влітку 2020 року оприлюднив розмови Порошенка і Джо Байдена, в США це розцінили як втручання в їх вибори та участь у російській спецоперації. Те, що плівки належали Онищенку сумнівів не викликало. У січні 2021 року США ввели санкції проти Онищенка, Дубінського, Деркача, Кулика та Теліженка - всіх, хто брав участь у звинуваченні американських високопосадовців у корупції.

За масштабними скандалами останніх років ЗМІ не забули і про попередні витівки Онищенка та факти з його біографії. Так, програма "Гроші" розповідала про бурхливу юність втікача, коли він був бригадиром з прізвиськом "Татарин" в складі злочинного угрупування авторитета "Кисіля". Пізніше, у 2010 році проти Онищенка і Валіда Арфуша порушили кримінальну справу за сутенерство та залучення до заняття проституцією. В статті "Торговці м’ясом" було описано, як фігуранти постачали повій сину Каддафі.

У 2014 році Онищенко підкуповував виборців свого округу. Він не лише привозив закордонних знаменитостей, але й роздавав своїм прихильникам продуктові набори.

В кінці 2016 року втікач розповів журналістам, як продавав "Центренерго" газ з подвійною переплатою, а за це віддавав Кононенку 20%. Крім цього, він пригадав, як в 2014 році  викупив посаду міністра екології та природних ресурсів для Ігоря Шевченка.

Вінцем викривальної діяльності Олександра Онищенка стала книга "Петро П’ятий", про колишнього президента Порошенка. У ній втікач пише, що з кожного державного підприємства колишній гарант отримував кошти, які використовував для зміцнення своєї влади.

Також Онищенко описував інші негативні факти діяльності Порошенка, але особливого резонансу його книга не викликала. Зате сам Олександр Онищенко на роки став символом української корупції.