Віктор Пінчук

Пінчук Віктор – мільярдер та філантроп, громадський та політичний діяч, депутат Верховної Ради України 3-го і 4-го скликань.

Місце народження

Народився 14 грудня 1960 року у Києві.

Освіта

1983 рік — закінчив Дніпропетровський металургійний інститут, за фахом — інженер-металург.

1987 рік – захистив кандидатську дисертацію. Кандидат технічних наук.

Родина

Перша дружина – Олена Аршава, банкірша. Дочка від першого шлюбу – Марія (1982 р.н.).

З 1997 року проживає з Оленою Пінчук (Франчук), дочкою другого президента Леоніда Кучми (досьє Кучми Леоніда), шлюб оформили у 2002 році. У пари двоє спільних дітей – дочки Катерина (2003 р.н.) та Вероніка (2011 р.н.), виховують сина Олени від першого шлюбу – Романа.

Коротка біографія

• З 1981 по 1983 рік — був лаборантом в Дніпропетровському металургійному інституті, різальником холодних труб Нижньодніпровського трубопрокатного заводу.
• З 1983 по 1997 рік — працював в Державному науково-дослідному проєктному інституті трубної промисловості в Дніпропетровську: стажистом-дослідником, інженером, старшим інженером, молодшим, а згодом — старшим науковим співробітником.
• У 1990 році створив науково-інвестиційну групу "Інтерпайп".
• З 1997 року Віктор Пінчук — президент InterpipeGroup.
• З 1998 року — народний депутат Верховної Ради України III скликання. Голова підкомітету з питань підприємництва, інвестиційної політики та антимонопольного законодавства.
• В 1999 - 2000 роках — був радником президента України та членом ради підприємців при Кабінеті Міністрів України.
• У 2000 році став одним з засновників партії "Трудова Україна".
• З 2002 по 2006 рік — народний депутат Верховної Ради України IV скликання. Входив в Комітет з питань економічної політики Верховної ради України.
• У 2006 році заснував міжнародну незалежну організацію "Ялтинська Європейська Стратегія" (YES), яка сприяє входженню України в Європейський Союз.
• У 2006 році під час наступної виборчої компанії до ВР Віктор Пінчук підтримав партію "Віче", яка не пройшла до парламенту.
• У 2007 році реорганізував свій бізнес, створив міжнародну інвестиційно-консалтингову групу EastOne, до якої входять понад 20 різних бізнес-проектів, у тому числі компанія "Інтерпайп" та медіаактиви.
• В грудні 2013 року, в коментарі для Financial Times Віктор Пінчук позитивно оцінив Євромайдан.

Щодо статків олігарха, то найбільші втрати він поніс при першому уряді Тимошенко (досьє Тимошенко Юлії), коли на жовтень 2006 року Форбс нарахував йому лише 1,2 млрд доларів. Якщо далі подивитись статистику Форбс, то у 2011 році статки Пінчука вже склали 3,3 млрд, у 2012 році – 4,2 млрд, а після відомих подій на сході країни та в Криму, у 2015 році у мільярдера залишилось 1,5 млрд доларів. На грудень 2020 Форбс оцінив багатство Пінчука в 1,4 млрд, що на 100 мільйонів більше, ніж на початку 2020 року.

Розвиток бізнесу та супутні цьому скандали

Як уже вказано в біографії Віктора Пінчука, в 1990 році він створив науково-інвестиційну групу "Інтерпайп". Для накопичення стартового капіталу підприємство кілька років було дилером газового гіганта "Ітера", поставляло в Україну туркменський та російський газ. Отримані прибутки пішли на придбання підприємств трубної та металургійної промисловості, інших прибуткових активів. В 1997 році він особисто очолює свою компанію, яка на той час перетворилась у величезний фінансово-промисловий конгломерат. До 2005 року бізнес його імперії розростався впевнено та швидко, але на початку 2005 року остаточно переміг Ющенко (досьє Ющенко Віктора) і згодом було створено перший уряд Тимошенко. Це важливо тому, що саме Ющенко будував виборчу компанію на критиці та погрозах Пінчуку, Ахметову та іншим олігархам. І дійсно, у 2005 році в Ахметова (досьє Ахметова Ріната) і Пінчука відібрали їх спільний комбінат "Криворіжсталь", який згодом продали індійському концерну. В цьому ж році Пінчук ледь зберіг Нікопольський феросплавний завод, який хотів прибрати до рук Коломойський (досьє Коломойського Ігоря). А генеральною прокуратурою були анонсовані перевірки законності бізнесу зятя експрезидента.

У 2006 році Пінчук починає реструктуризацію своїх підприємств. Активи виділяються у самостійні бізнеси. Для управління ними у 2007 році бізнесмен створив міжнародну інвестиційно-консалтингову групу East-One (офіс компанії у Лондоні), до якої входять понад 20 різних бізнес-проектів, у тому числі компанія "Інтерпайп" та медіа-активи. Ще кілька років триває формування нової структури. В січні 2008 року Пінчук продає "Укрсоцбанк" (за інформацією ЗМІ австрійці заплатили понад 2 млрд доларів). У 2009 році шість його телеканалів (ICTV, СТБ, "Новий", М1, М2 й QTV) об’єднали в медіагрупу StarLightMedia, яку очолила дружина олігарха Олена Пінчук (Франчук).

Крім медіаактивів в інвестгрупу Пінчука увійшли: Нікопольський завод феросплавів (НЗФ); трубно-колісна компанія Interpipe; ВАТ "Дніпроспецсталь" (Запоріжжя); банк "Кредит-Дніпро"; ВАТ "Дніпропетровський "Втормет"; ДП "Гарант"; консорціум "Інвестиційно-металургійний союз"; корпорація НПІГ "Інтерпайп"; ПІІ "Сонекс Індастріз"; ЗАТ "Інвест-Холдинг"; ЗАТ "Центральна енергетична компанія"; ЗАТ "Метаброк"; страхова компанія "Росія", що працювала в РФ і у 2013 році була оголошена банкрутом. З того часу олігарх поступово згортає інвестиційну активність на українському ринку і перемикається на Центральну Європу та масштабні проекти в Кремнієвій долині (США).

Щодо скандалів у бізнесі, то останній резонансний стався ще в 1999 році, коли бізнесмена масовано звинуватили у крадіжці держмайна, ухиленні від сплати податків, укриванні валютного виторгу за кордоном. Преса шаленіла, Пінчука називали "гаманцем Кучми", депутати надсилали запити в Генеральну прокуратуру, проте все це закінчилось нічим.

Громадська, політична та благодійницька діяльність

Коли в середині 90-х статки Віктора Пінчука перевалили за мільярд, для їх  захисту він, як типовий олігарх, кидається в політику. На чергових парламентських виборах 1998 року бізнесмен стає депутатом ВРУ 3-го скликання. В 1999 році стає одним із засновників партії "Трудова Україна".

У 2002 році знову перемагає на чергових виборах, отримує мандат народного депутата 4-го скликання, змінює три фракції й групи, та розуміє, що політика йому задоволення не приносить. По інерції він ще спонсорує Інну Богословську (досьє Богословської Інни), та у 2006 році приймає остаточне рішення покинути політику. Напевно ще одним поштовхом до такого рішення стала Помаранчева революція, яка зруйнувала всі політичні плани олігарха.

У 2006 році Пінчук створює свій основний фонд Victor Pinchuk Foundation та урочисто відкриває центр сучасного мистецтва PinchukArtCentre. Його дружина заснувада та очолює фонд "АнтиСНІД" (з 2017 року Фонд Олени Пінчук).

В цьому ж році стартувала його програма "Колиски надії", що передбачала створення і найсучасніше обладнання медичних центрів для надання допомоги новонародженим з патологіями та важкими хворобами.
Крім того, Віктор Пінчук фінансує різноманітні проекти для молоді – стипендіальні програми "Завтра UA" та "Всесвітні студії", публічні лекції для студентів з участю фахівців зі світовим ім’ям, створення Київської школи економіки. Він заснував глобальну премію Future Generetaion Art Prize для художників у віці до 35 років та національну Премію PinchukArtCentre для молодих українських художників.

Як зафіксовано в біографії Віктора Пінчука, ще раніше, у 2004 році філантроп засновує Ялтинську європейську стратегію – міжнародну організацію, що кожного року збирає на свій форум видатних політиків, економістів, бізнесменів, громадських та культурних діячів і сприяє інтеграції України в євроатлантичні структури.

Також на щорічному форумі у Давосі Пінчук проводить українську ланч-конференцію, підтримує гуманітарні та просвітницькі проекти Джорджа Сороса.

До нині шанувальники музики пам’ятають організовані бізнесменом масштабні концерти просто неба Елтона Джона, Пола Маккартні в Києві, та групи Queen в Києві та Харкові.

А досьє Віктора Пінчука інформує, що з 2007 року він постійний лідер рейтингу благодійників та меценатів України. У 2013 році приєднавшись до філантропічної ініціативи "Присяга Дарування", став першим українцем, який прийняв рішення віддати не менш половини свого статку на благодійність.

Як би Пінчук не намагався повністю уникати політики, вона все одно знайшла його у 2013-2014 роках. Бізнесмен позитивно відгукнувся про Євромайдан, а щодо війни з Росією, то у статті в "Wall Street Journal" закликав до "болючих компромісів" заради миру, відкласти питання Криму та вступу в ЄС і НАТО. Реакція розлюченого суспільства змусила його виправдовуватись, що, мовляв, оригінал статті був значно більшим, ніж виділене місце, тому матеріал неправильно скоротили, що і перекрутило зміст. А в оригіналі тексту було наступне: Україна повинна стати членом ЄС, санкції проти Росії слід продовжити, а Крим – це частина України.

Коли в Україні почалась боротьба з поширенням коронавірусу Віктор Пінчук пообіцяв передати лікарням 10 апаратів ШВЛ і виділив 2 мільйони доларів на закупку експрес-тестів.