Чи можуть бізнес-інтереси Пукіша загрожувати безпеці ЗСУ
Богдан Пукіш з Івано-Франківська, давній соратник Медведчука, керує компаніями, що контролюють важливі активи на українському паливному ринку. Його діяльність тісно переплітається з оборонним комплексом країни.
Журналісти зацікавилися цією справою і ось що вдалося дізнатися. Віктор Медведчук, перебуваючи в Росії, продовжує контролювати свій український бізнес, особливо проекти на паливному ринку, який він контролює через підставних осіб навіть після початку повномасштабної збройної агресії Росії проти України. Ці бізнесові структури приносять Медведчуку значні прибутки.
Медведчук має партнерські відносини з Нісаном Мойсеєвим, чия компанія “Глуско Україна” займається імпортом зрідженого газу з Росії та розвивала мережу АЗС “Глуско” (пізніше перейменовану на “Оптімусойл”). Моїсеєв також керував Херсонським нафтоперевалочним комплексом, заарештованим у рамках кримінальної справи проти Сергія Курченка. Моїсеєв та Медведчук були помічені разом у 2016 році, прилетівши з Москви до Києва приватним літаком.
Компанії, пов’язані з Медведчуком через Мойсеєва, постачають паливо та технічні олії для ЗСУ та стратегічних підприємств. Це викликає занепокоєння, оскільки збагачення зрадників за рахунок українського бюджету та армії аморальне.
Богдан Пукіш є ключовою фігурою у цій мережі. Засновник кількох компаній, включаючи ТОВ “ІВАПРОМ”, ТОВ “Фірма “Хімтехнопласт” та ПП “Вестхім”, він також пов’язаний з Консорціумом “Система Еко Інновацій” та ДП “Агросфера”. У політиці Пукіш балотувався до Івано-Франківської міськради від Народно- демократичної партії та був координатором партії Медведчука “Український вибір” в Івано-Франківській області.
Попри свою бізнес-активність, Пукіш неодноразово був фігурантом скандалів та розслідувань. У 2009 році на підприємстві ВАТ “Пресмаш” в Івано-Франківську стався корпоративний конфлікт, ініційований відстороненим головою правління Богданом Пукішем. Цей конфлікт спричинив спад виробництва, призупинення контрактів з іноземними партнерами, скорочення персоналу та заборгованість із виплати заробітної плати. Пукіш взяв із собою печатку підприємства, паралізувавши його роботу.
Разом із дружиною Наталією та приватною фірмою “Вестхім” Богдан Пукіш володів 42,93% акцій ВАТ “Пресмаш”. Цей пакет акцій дозволяв блокувати збори акціонерів заводу. На одне з таких зборів ніхто з родини Пукішів не прийшов і необхідний кворум не зібрався. Пукіш запропонував поділ підприємства або його ліквідацію, внаслідок чого став власником “Пресмашу”.
2023 року Пукіш активно виступав проти будівництва житла для переселенців в Івано-Франківській області поряд із заводом “Пресмаш”, мабуть, побачивши в цьому новий бізнес-проект для себе. Незважаючи на численні кримінальні справи за присвоєння та розтрату майна, Пукіш продовжує отримувати прибуткові контракти. Він управляє компанією, яка виконує оборонні замовлення, що значно збагатило його за останній рік. Однак якість продукції часто викликає нарікання, ставлячи під загрозу життю військових.
Виробничі приміщення одного із заводів використовуються Пукішем для зберігання та ремонту обладнання його сімейних підприємств, що приносить мінімальний прибуток заводу та основну вигоду бізнесменам. Оборонні замовлення Пукіш отримує через зв’язки з людьми, близькими до Медведчука, що викликає питання законності та прозорості таких угод.
Ці дії підривають довіру до оборонної промисловості та послаблюють національну безпеку. Невиконання технологічних норм, відсутність контролю якості та зв’язку із сумнівними персонажами створюють ризики замість захисту. Однак така схема повністю влаштовує бізнесменів, які планують розширювати її та застосовувати під час реалізації міжнародних оборонних проектів в Україні.
Виникає питання: чи може держава дозволяти таким людям та бізнесам продовжувати працювати на оборонні підприємства та потреби ЗСУ, а також загалом на території України? Чи продовжуватимемо закривати на це очі?